![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
vijna23 лютого.
Колись це називали «днем радянської армії».
А якщо копнути глибше — це скоріше день історичного ляпаса.
У 1918 році червоні «визволителі» пафосно оголосили про свою «непереможність».
Реальність виявилась менш урочистою: під Нарвою та Псковом їх доволі швидко охолодили — хто саме, історики сперечаються: українські частини, німецькі підрозділи чи загальний хаос відступу. Але факт простий — переможного параду там не вийшло.
Зате міф вийшов шикарний.
І десятиліттями 23 лютого святкували не подію, а красиву легенду про «народження непереможної армії», яка на старті якраз і отримала добрий стусан.
Міф може жити довго, але історія вперта річ — вона пам’ятає, хто біг швидше.
Тож сьогодні — не «свято мужності», а радше нагадування:
не все, що голосно хуйлом оголошено перемогою, нею є 😉
Колись це називали «днем радянської армії».
А якщо копнути глибше — це скоріше день історичного ляпаса.
У 1918 році червоні «визволителі» пафосно оголосили про свою «непереможність».
Реальність виявилась менш урочистою: під Нарвою та Псковом їх доволі швидко охолодили — хто саме, історики сперечаються: українські частини, німецькі підрозділи чи загальний хаос відступу. Але факт простий — переможного параду там не вийшло.
Зате міф вийшов шикарний.
І десятиліттями 23 лютого святкували не подію, а красиву легенду про «народження непереможної армії», яка на старті якраз і отримала добрий стусан.
Міф може жити довго, але історія вперта річ — вона пам’ятає, хто біг швидше.
Тож сьогодні — не «свято мужності», а радше нагадування:
не все, що голосно хуйлом оголошено перемогою, нею є 😉
